Усі плани

Хто такий Ісус?

Сім днів зустрічі з Ісусом в Євангеліях: Його слова, Його сила, Його милосердя, Його хрест і Його воскресіння.

  1. День 1

    Слово, що стало тілом

    Читання на сьогодні

    Роздум

    Перш ніж заспівала перша пташка, перш ніж перша хвиля вдарила об будь-який берег, перш ніж час зробив свій перший подих, було Слово. Іван не вводить нас у своє Євангеліє історією народження чи родоводом. Він веде нас туди, що давніше за все це. «На початку було Слово,, пише він,, а Слово було в Бога, і Слово було Бог» (Івана 1:1). Якщо ви лише знайомитеся з Біблією, почуйте це повільно: Іван говорить, що Ісус не почався у вертепі в Вифлеємі. Він був там уже при основі всього, і все, що існує, постало через Нього. Тим, хто читав ці вірші сотні разів, зупиніться на мить на слові «в». Слово було в Бога: грецька мова передає ідею перебування лицем до лиця, у близькому спілкуванні. Перед творінням, перед ангелами, перед усім, що ми можемо назвати, у самому серці дійсності були стосунки. Любов не була тим, що Бог вигадав, коли створив нас. Любов уже була самою природою Бога, Отця і Сина у вічному єднанні. Саме Він увійшов у наш світ. І ввійшов справді. Вірш 14 є одним із найдивовижніших речень, коли-небудь написаних: «І Слово сталось тілом, і оселилось між нами». Слово, перекладене як «оселилось», буквально означає, що Він розбив Свій намет серед нас. Це свідома луна скинії в пустелі, де Бог прийшов жити посеред табору Свого народу. Вічний, нестворений Бог не надіслав звістку чи посланця. Він прийшов Сам, зодягнений у людське тіло, підвладний голоду, холоду й скорботі, щоб ми побачили «славу Його, славу, як Однородженого від Отця, повного благодаті та правди». Що це означає для вашого життя сьогодні? Це означає, що ви ніколи не маєте справи з далеким, байдужим Богом, коли відкриваєте цю книгу чи схиляєте голову до молитви. Бог, Який промовив зорі до буття, обрав стати тим, Кого можна знайти, торкнутися, пізнати. Він прийшов туди, де ви є. Що б ви не несли цього ранку, сумнів, скорботу, подив чи просто тихий вівторок, Слово, що стало тілом, не далеко. Він уже здолав найдовшу уявну подорож, щоб просто бути з вами.

    Переглянути деньДоступне аудіо
  2. День 2

    Ось Агнець

    Читання на сьогодні

    Роздум

    Уявіть, що ви стоїте на березі Йордану й дивитеся, як навколо снує натовп. Раптом чоловік, якого ви знаєте, пророк, суворий і безкомпромісний, зупиняється, показує рукою через воду на іншого чоловіка, що йде до вас, і каже: «Оце Агнець Божий, що гріх світу забирає» (Івана 1:29). Саме цю мить подарував нам Іван Хреститель. І ці слова, сказані звичайного дня біля річки, несуть у собі вагу тисячолітньої історії. Для юдейського вуха в тому натовпі слово «агнець» було сповнене пам'яті. Це був пасхальний агнець, заколений, щоб смерть минула дім. Це був агнець щоденної жертви в храмі, яку приносили вранці й увечері без перерви. А за всім цим стояла пронизлива поезія Ісаї, написана за сім століть до того: «Він був погорджений і занедбаний людьми, муж скорботи, знайомий з недугою» (Ісаї 53:3). Ісая бачив Того, Хто буде «поранений за наші гріхи» й «мучений за наші провини», Того, на чиї плечі ляже гріх усіх нас. Уся жертовна система Ізраїля була довгою, повільною стрілою, що вказувала на цього одного Чоловіка. Іван Хреститель розумів, а учні збагнуть це повністю лише після воскресіння, що Ісус прийшов не просто навчати нас кращої моралі й не лише надихати бути добрішими. Він прийшов розв'язати нашу найглибшу проблему: тягар гріха і розлуку, яку він створює між нами та святим Богом. Агнець не повчає овець за їхнє блукання. Агнець помирає замість них. Для того, хто читає вперше, ось проста й прекрасна правда: що б ви не зробили, що б не носили в тихих куточках свого сумління, Іван показує на Того, Хто прийшов це забрати. Не применшити, не вдати, що це не має значення, а понести Самому. А для давнього віруючого є запитання: чи не став Агнець настільки звичним, що ви перестали дивуватися? Нехай простягнений палець Івана сьогодні знову спрямує вас туди. Поглянько на Нього, справді поглянь, і нехай повернеться подив.

    Переглянути деньДоступне аудіо
  3. День 3

    Влада над бурею

    Читання на сьогодні

    Роздум

    Це був довгий день. Ісус навчав натовпи з човна біля берега, притча за притчею, аж поки сонце не стало низько. Тоді Він сказав учням: «Переправмось на той бік» (Марка 4:35), і вони вирушили через Галілейське море. Марко розповідає з тією деталлю, яку пам'ятає лише очевидець, що вони взяли Його з собою «як Він був»: втомленого, у тому самому одязі, в якому Він навчав, без жодної підготовки до плавання. А тоді здійнялася буря. Галілейське море лежить у улоговині, оточеній горами, і шторми налітають на нього з жахливою швидкістю. Кілька з цих учнів були рибалками, які все життя працювали на цих водах, і не були людьми, що легко піддаються паніці. Та Марко пише, що хвилі били в човен, і він наповнювався водою. А Ісус тим часом спав на кормі, на подушці. Вони розбудили Його запитанням, яке відлунює крізь століття людського страждання: «Учителю, чи Тобі байдуже, що ми гинемо?» (Марка 4:38). Чи вам доводилося молитися чимось дуже схожим? Те, що сталося далі, є одним із найтихіше дивовижних моментів усього Святого Письма. Ісус «уставши, заказав вітрові, і сказав морю: Мовчи, стихни! І вітер ущух, і настала тиша велика» (Марка 4:39). Він не молився, щоб буря вщухла. Він не просив Отця заради учнів. Він заговорив прямо до вітру й води як Той, Хто має над ними владу, бо так воно й є. Учні, які боялися бурі, тепер злякалися Його і питали один одного: «Хто ж Він такий?» Саме це запитання Марко хоче, щоб ми собі поставили. Але не поспішайте повз подушку. Ісус був справді, по-людськи виснажений. Він знає, що таке бути знесиленим, бути в човні, коли хвилі високі, бути поруч зі наляканими людьми. Він не далеке божество, байдуже до бур людського життя. Він у човні разом із вами. І Він має владу над усім, що сьогодні загрожує вас затопити. Той самий голос, що сказав Галілейському морю: «Мовчи, стихни!», може заговорити і в хаос ваших обставин просто зараз.

    Переглянути деньДоступне аудіо
  4. День 4

    Хліб життя

    Читання на сьогодні

    Роздум

    Натовп щойно побачив щось надзвичайне: п'ять тисяч людей нагодовано п'ятьма хлібами й двома рибинами. Вони були такі вражені, що хотіли силою зробити Ісуса царем. Але Ісус знав те, чого вони не знали: вони женуться за хлібом, а не за Тим, Хто його дав. Тому Він м'яко й прямо підвів їх до глибшого голоду, якого вони ще не назвали. «Я хліб життя, сказав Він їм: хто приходить до Мене, не буде голодний, а хто вірує в Мене, не буде спрагнений ніколи» (Івана 6:35). Це одне з великих висловів Ісуса «Я є», і його варто куштувати повільно. У стародавньому світі хліб не був додатком до столу, він був самою трапезою. Він був виживанням. Коли Ісус бере цей образ, Він говорить не про розкіш і не про прикрасу життя. Він каже: Я є те, без чого ви не можете жити. Натовп згадав манну в пустелі, чудесний хліб, що падав з неба й підтримував Ізраїль сорок років. Ісус дбайливо виправляє їх: цей хліб дав не Мойсей, а Його Отець, і справжній хліб з неба це не щось, а Хтось. «Бо хліб Божий той, що сходить з неба й дає життя світові» (Івана 6:33). Для того, хто читає вперше, запрошення тут напрочуд просте: Ісус каже, що найглибший голод, який ви відчуваєте, голод, якого не вгамують ні кар'єра, ні стосунки, ні досягнення, ні їжа, був створений, щоб Він його вгамував. Августин сказав це незабутньо, хоч і не словами Письма: наші серця неспокійні, доки не спочинуть у Бозі. Ісус заявляє саме це про Себе. Він є тим спочинком, якого шукає ваш неспокій. Для віруючого, який знає цю істину роками, зверніть увагу на 37-й вірш: «Усе, що дає Мені Отець, прийде до Мене; і того, хто приходить до Мене, не вижену геть». Це «не вижену геть» звучить беззастережно: за жодних обставин і з жодної причини Він не відштовхне того, хто приходить. Ви можете почуватися негідними через свої невдачі, сумніви чи віддаленість. Він каже: усе одно прийдіть. Хліб і досі на столі. Вам тут і досі раді.

    Переглянути деньДоступне аудіо
  5. День 5

    Ким ви Мене маєте?

    Читання на сьогодні

    Роздум

    У житті кожної чесної людини настає мить, коли думки натовпу вже не вистачає. Ісус знав це, тому привів учнів до Кесарії Пилипової, місця, де було безліч поганських храмів і гомін багатьох богів, і поставив запитання, яке проходить крізь усі віки: «За кого люди вважають Мене, Сина Чоловічого?» Учні мали готові відповіді. Одні казали: Іван Христитель. Інші: Ілля. Ці думки були шанобливі, навіть улесливі. Але вони були хибні, і Ісус це знав. Тому Він наблизився ще більше: «А ви за кого Мене маєте?» Петро відповів без вагань: «Ти Христос, Син Бога живого». Одне речення, що змінило все. Зверніть увагу: Ісус не похвалив Петра за гострий розум. Він сказав: «Блаженний ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло й кров виявили тобі це, а Отець Мій, що на небесах». Це визнання не було Петровим здобутком, воно було даром. Знання про те, Хто такий Ісус насправді, не приходить лише від хитромудрих суперечок чи релігійного виховання. Воно приходить, коли Бог відкриває очі серця. Для тих, хто читає вперше, ось ґрунт під ногами: «Христос» означає Помазаник, обіцяний Цар і Визволитель, на Якого вказував увесь Старий Заповіт. Петро сказав: Той, Кого ми чекали, це Ти. Це не мала заява. Це шарнір, на якому обертається вся історія. Для досвідченого віруючого є над чим замислитися: Петрова відповідь була відкрита, а не вирозумована. Як часто ми обстоюємо свою віру так, ніби це передусім інтелектуальна позиція, до якої ми дійшли, а не милість, яку ми прийняли? У Петровому визнанні є смирення, яке ми іноді втрачаємо. Ми не домислили шлях до Ісуса. Його було дано нам. Це запитання і сьогодні стоїть у кімнаті поруч із вами. Світ має свої думки: добрий учитель, моральний приклад, історична постать. Але Ісус не питає, що кажуть у світі. Він питає, що кажете ви. Ваша відповідь на це запитання є найважливішим у вас.

    Переглянути деньДоступне аудіо
  6. День 6

    Хрест

    Читання на сьогодні

    Роздум

    Сьогодні ми приходимо на найтяжче і найсвятіше місце в усіх Євангеліях. Розділ 23 Євангелії від Луки приводить нас на пагорб, що зветься Голгофа, і ми не повинні поспішати. З обох боків від Ісуса висять два злочинці. Натовп дивиться. Начальники глузують. Вояки кидають жереб за Його одяг. А посеред усього цього Син Божий, Який вгамував море й воскрешав мертвих, висить у мовчанні й стражданні. Перші слова, які Лука записує з хреста, це не зойк розпачу. Це молитва: «Отче, прости їм, бо не знають, що роблять вони!» Зупиніться тут. Ті, хто забивав цвяхи, не просили прощення. Натовп, що глузував, не просив його. Але Ісус молився про нього все одно. Це не слабкість, це найпотужніший прояв любові, який коли-небудь бачив світ. Той, Хто мав повне право призвати суд, натомість призвав милосердя. Тоді трапляється несподіване. Один із злочинців, що вмирає поруч, обертається й каже: «Згадай мене, Господи, коли прийдеш у Царство Своє!» Він не мав часу охреститися, не мав років вірної служби, не мав жодних релігійних заслуг. У нього залишався лише подих і відчайдушна віра. І Ісус відповів йому: «Істинно кажу тобі: Сьогодні ти зо Мною будеш у раю». Благодать не вимагає довгого резюме. Вона вимагає лише навернутого серця. Для того, хто читає вперше, ось серце цього уривка: Ісус помер не як жертва обставин. Він помер свідомо, за вас. Кожне глузування, яке Він прийняв, кожен цвях, який витерпів, був ціною, що її сплачували за людський гріх, ваш і мій. Хрест є місцем, де справедливість і милосердя поцілувалися. А для того, хто знає це роками: погляньте ще раз на того злочинця. Він майже нічого не знав про богослов'я. Але він знав, що винний, знав, що Ісус невинний, і вірив, що в Ісуса є Царство. Цього досить. Цього завжди було досить. Хрест нагадує нам, що спасіння ніколи не залежало від того, скільки ми знаємо чи як довго служимо. Воно залежить від того, куди ми дивимося, коли помираємо.

    Переглянути деньДоступне аудіо
  7. День 7

    Воістину воскрес

    Читання на сьогодні

    Роздум

    Вони прийшли ще до сходу сонця, несучи пахощі, щоб намастити мертвого. Саме цю деталь подає нам Лука, і вона важлива: ці жінки йшли не для того, щоб побачити чудо. Вони йшли завершити похорон. Надія для них була запечатана за каменем. А потім каменя не стало. Два ангели в сяйливих шатах зустріли їх запитанням, яке й досі лунає крізь покоління: «Чого ви шукаєте живого між мертвими? Його нема тут: Він воскрес». Ці слова є поворотною точкою всієї людської історії. Усе, що було перед ними, було підготовкою. Усе, що після них, це відповідь. Жінки побігли. Петро побіг. А коли Петро нахилився й заглянув до порожнього гробу, Лука каже, що він «відійшов, дивуючись сам собі з того, що сталося». Подив є правильною відповіддю. І він такий досі. Апостол Павло, пишучи до коринтян через кілька десятиліть, шикує свідків, як судовий протокол: Ісус з'явився Петрові, потім дванадцятьом, потім понад п'ятистам одночасно, потім Якову, потім усім апостолам, а наостанку й самому Павлові. Це не міфологія в релігійному вбранні. Павло наче каже: запитайте їх. Більшість із них ще живі. Ідіть і запитайте, що вони бачили. Воскресіння було не почуттям і не символом, а подією, що має свідків. Для нового читача ось Добра Новина в найпростішому вигляді: смерть не перемогла. Могила не змогла Його втримати. І оскільки Він воскрес, усе, що Він сказав про Себе, істина, усе, що Він обіцяв вам, надійне, а останнє слово над вашим життям належить не смерті, а життю. Для віруючого, який носить цю істину роками: не дозволяйте звичці притупити подив. Павло так і не позбувся його. Він називав себе «недоноском», досі вражений тим, що воскреслий Христос з'явився й йому. Воскресіння не є тлом для вашої віри. Воно є її серцебиттям. Він воскрес. Воістину воскрес. І оскільки Він живий, то будете жити й ви.

    Переглянути деньДоступне аудіо